Інституційний репозиторій Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет"
Архів містить у відкритому доступі наукові публікації викладачів та співробітників Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет", матеріали доповідей та конференцій, навчально-методичну літературу, статті з наукової періодики.
Відкритий архів надає можливість для самостійного розміщення наукових праць ("самоархівування ").
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Конституційна регламентація конструкції (механізму) податку: польсько-українські паралелі
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Салєнков, А. В.; Salienkov, A. V.
Стаття присвячена дослідженню регламентації конструкції (механізму) податку в Конституціях Республіки Польща та України, а також виокремленню основних дискусійних вузлів щодо обраної проблематики та напрацюванню ефективних напрямів їхнього розв’язання. Актуальність проведеної наукової розвідки зумовлена євроінтеграційними прагненнями нашої держави, потребою у вивченні майже тридцятирічного польського досвіду структурування податку на конституційному рівні та суттєвими прогалинами відповідного нормативного забезпечення в Україні. Методологічну основу роботи становить широкий спектр загальнонаукових і спеціальних наукових методів пізнання, з яких перевага надається порівняльно-правовому та системно-структурному методам. Проведене дослідження окресленої проблематики дало змогу констатувати, що польський і український конституційні тексти в питаннях регламентації визначення та структурування податку (конструкції, механізму) мають багато спільного. Встановлено, що норми Основних Законів цих держав мають найвищу юридичну силу та сфера оподаткування не є винятком із цього загального правила. Обидві Конституції: а) містять спеціалізовані податкові статті (статтю 217 Конституції РП і статтю 67 Конституції України), які дають змогу на конституційному рівні конкретизувати регулювання податкових відносин; б) не оперують термінами «конструкція податку», «механізм податку», а також похідними від них категоріями. У роботі обґрунтовується, що регламентація конструкції податку в Конституції РП здійснюється через призму закріплення конструктивних елементів, які повинні регулюватися законом. Водночас їхній перелік викликає гостру дискусію в польському науковому співтоваристві. Вітчизняна Конституція в цьому аспекті має абстрактний характер, не фіксує переліку складових механізму податку, що утворює суттєву прогалину в конституційно-податковому регулюванні. Наголошується, що проблематика конструкції податку стала предметом широкого наукового обговорення в межах польського конституційного та фінансового права, однак розбір української юридичної літератури свідчить, що зазвичай дослідження аналізованої проблематики мають поверховий ступінь і питання конституційної регламентації механізму податку вимагає подальшого галузево-правового осмислення. На підставі проведеного дослідження запропоновані конкретні вектори впровадження в нашій державі позитивного польського досвіду, зроблений висновок про потребу у внесенні змін і доповнень до Конституції України.
Правовий механізм захисту прав дитини в умовах збройної агресії проти України
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Озель, В. І.; Ozel, V. I.
Статтю присвячено комплексному дослідженню правового механізму захисту прав дитини в умовах збройної агресії проти України крізь призму міжнародного та національного права, а також новітньої практики Європейського суду з прав людини. Обґрунтовано актуальність дослідження у зв’язку із системними порушеннями прав дітей, спричиненими міжнародним збройним конфліктом, зокрема загибеллю та пораненням дітей, їхньою незаконною депортацією, примусовим переміщенням, розлученням із сім’ями, порушенням права на освіту, особисту свободу та збереження національної ідентичності. Запропоновано тлумачення правового механізму захисту прав дитини як цілісної системи взаємопов’язаних нормативних, інституційно-контрольних і юрисдикційних засобів, спрямованих на запобігання порушенням прав дітей, їхнє документування, захист, відновлення та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Визначено зміст і функціональне призначення кожної із зазначених складових і розкрито їхній взаємозв’язок. Проаналізовано міжнародно-правові та національні акти, що становлять нормативну основу захисту прав дітей під час війни. Досліджено діяльність органів ООН, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та інших інституцій щодо моніторингу, документування й міжнародного визнання порушень прав дітей. Окрему увагу приділено ролі Міжнародного кримінального суду та Європейського суду з прав людини як міжнародних юрисдикційних інституцій, що забезпечують юридичне оцінювання порушень прав дітей і притягнення винних осіб до відповідальності. Доведено, що новітня практика Європейського суду з прав людини істотно розширила правове розуміння незаконної депортації, примусового переміщення, розлучення дітей із сім’ями, незаконного усиновлення та втрати національної ідентичності як взаємопов’язаного комплексу порушень фундаментальних прав дитини. Зроблено висновок, що ефективність правового механізму забезпечення прав дитини визначається не окремими правовими інструментами, а узгодженим функціонуванням його нормативної, інституційно-контрольної та юрисдикційної складових, що потребує подальшого розвитку міжнародного співробітництва й удосконалення національного правового механізму.
Роль конституційних судів у забезпеченні міжнародно-правових гарантій прав людини в умовах збройного конфлікту
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Мандзій, С. В.; Mandzii, S. V.
У статті здійснено комплексний аналіз ролі конституційних судів у забезпеченні міжнародноправових гарантій прав людини в умовах збройного конфлікту. Обґрунтовано, що в період воєнних дій проблема співвідношення національної безпеки та дотримання фундаментальних прав і свобод людини набуває особливої гостроти, оскільки держава отримує можливість тимчасово обмежувати окремі права, однак не звільняється від обов’язку дотримуватися міжнародних стандартів. Доведено, що міжнародно-правові гарантії прав людини, закріплені в універсальних і регіональних актах, передбачають не лише нормативне закріплення прав, а й створення ефективних національних механізмів їх реалізації та захисту. У цьому контексті конституційні суди є ключовою ланкою інституційного механізму забезпечення права на ефективний засіб юридичного захисту та справедливий суд. Проаналізовано доктринальні підходи до визначення міжнародно-правових гарантій і механізмів захисту прав людини, а також з’ясовано, що ефективність їхньої реалізації безпосередньо залежить від спроможності органів конституційної юрисдикції здійснювати контроль за відповідністю законодавства конституції та міжнародним зобов’язанням держави. Встановлено, що в умовах збройного конфлікту конституційні суди виконують функцію забезпечення балансу між принципом верховенства права й потребами оборони держави, застосовуючи критерії законності, необхідності, пропорційності та тимчасовості обмежень прав і свобод. Особливу увагу приділено діяльності Конституційного Суду України як прикладу функціонування органу конституційної юрисдикції в умовах воєнного стану. Підкреслено, що рішення органу конституційної юрисдикції мають не лише правозастосовне, а й нормативно-орієнтувальне значення, формуючи національні стандарти правозахисної практики з урахуванням міжнародних підходів. Обґрунтовано, що конституційні суди в період збройного конфлікту існують своєрідним «мостом» між національною та міжнародною правовими системами, забезпечуючи імплементацію міжнародних стандартів прав людини у внутрішньодержавний правопорядок. Їхня діяльність має превентивний характер, оскільки саме існування ефективного конституційного контролю стримує ухвалення актів, які можуть суперечити конституційним цінностям і міжнародним зобов’язанням держави. Зроблено висновок, що конституційні суди виконують не лише функцію негативного законодавця, а й формують доктрину конституціоналізму в умовах війни, сприяючи збереженню демократичного правопорядку, недопущенню свавільної концентрації влади та гарантуванню людської гідності навіть у екстремальних обставинах.
Роль інститутів громадянського суспільства в забезпеченні ефективності функціонування системи захисту прав людини
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Бойчук, Д. В.; Boichuk, D. V.; Чаплюк, О. І.; Chapliuk, O. I.
У статті проведено теоретико-правовий аналіз ролі та функціонального спрямування інститутів громадянського суспільства в межах сучасної системи захисту прав людини. Актуальність обраної тематики зумовлена протиріччям між високими стандартами конституційного декларування прав і свобод та реальними показниками їхнього практичного втілення, що часто залишаються на рівні формальних гарантій через дефіцит дієвих механізмів контролю на етапі реалізації судових актів. Аргументуємо, що в умовах інституційної крихкості державних механізмів та екстремальних викликів військової агресії саме громадський сектор перебирає на себе функції автономного суб’єкта правозахисної діяльності, здатного оперативно заповнювати критичні прогалини в державній інфраструктурі та забезпечувати соціальну стійкість. Особлива увага приділена складній еволюції громадянського суспільства в Україні, яке пройшло шлях від реактивної «спільноти протесту» до проактивної експертної мережі, що інтегрована в глобальні правозахисні процеси. У дослідженні розкрито механізми впливу неурядових організацій через інструменти стратегічного літигування, що спрямоване на зміну правозастосовної практики та законодавства, а також через системну правову освіту, що сприяє подоланню правового нігілізму. На основі аналізу наукового доробку вітчизняних і зарубіжних дослідників доведено, що громадянське суспільство трансформувалося з пасивного спостерігача в критично важливий каталізатор системних реформ. У висновках наголошується, що подальша спроможність національної правозахисної системи прямо залежить від глибини інституціоналізації партнерства між громадськими групами та органами державної влади.
Принцип верховенства права: римсько-правова традиція та сучасність
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Чернявський, С. В.; Cherniavskyi, S. V.
Стаття присвячена дослідженню історико-правових витоків сучасного принципу верховенства права (rule of law) у римській правовій традиції. Актуальність дослідження зумовлена потребою у визначенні меж історичної спадкоємності між античним римським правом і сучасною європейською концепцією верховенства права. У статті переосмислюється поширене твердження про існування принципу верховенства права вже в Стародавньому Римі. Обґрунтовується, що механічне перенесення сучасної категорії rule of law на римський правопорядок є історично некоректним, оскільки римське суспільство не знало сучасної концепції прав людини, конституціоналізму, поділу влади, універсальної юридичної рівності та конституційного контролю. Водночас доводиться, що римська правова традиція сформувала низку фундаментальних ідей, які згодом стали складовими елементами сучасного верховенства права. До них належать розмежування ius і lex, звернення до ius naturale, категорії iustitia та aequitas, принцип bona fides, юридична визначеність, правові засоби захисту, професіоналізація юридичної діяльності й уявлення про потребу в нормативному обмеженні публічної влади. Особливу увагу приділено політико-правовим поглядам Марка Тулія Цицерона та правовим концепціям класичних римських юристів. Установлено, що римська правова традиція не створила сучасне rule of law як цілісну доктрину, проте сформувала важливий інтелектуальний фундамент, який через рецепцію римського права, середньовічне ius commune, природно-правову доктрину та європейський конституціоналізм вплинув на становлення сучасної концепції верховенства права.