Інституційний репозиторій Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет"
Архів містить у відкритому доступі наукові публікації викладачів та співробітників Приватного вищого навчального закладу "Європейський університет", матеріали доповідей та конференцій, навчально-методичну літературу, статті з наукової періодики.
Відкритий архів надає можливість для самостійного розміщення наукових праць ("самоархівування ").
Фонди
Виберіть фонд, щоб переглянути його зібрання.
Нові надходження
Вплив євроінтеграційних процесів на застосування заходів процесуального примусу в кримінальному провадженні України
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Бодунова, О. М.; Bodunova, O. M.; Грицюк, І. В.; Hrytsiuk, I. V.
Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціально-правових методів. За допомогою діалектичного методу визначено особливості трансформації інституту процесуального примусу в умовах європейської інтеграції; системно-структурного – встановлено місце відповідних заходів у механізмі кримінального провадження; формально-юридичного – проаналізовано положення кримінального процесуального законодавства; порівняльно-правового – зіставлено національні підходи з європейськими стандартами застосування процесуального примусу. Встановлено, що євроінтеграційні процеси зумовлюють посилення вимог до законності, необхідності, обґрунтованості та пропорційності обмеження прав особи. Особливу увагу приділено триманню під вартою, заставі та арешту майна як заходам, що передбачають істотне втручання в права людини. Обґрунтовано, що під час застосування тримання під вартою мають бути доведені конкретні процесуальні ризики та неможливість їхнього усунення більш м’яким заходом; розмір застави повинен визначатися з урахуванням майнового стану особи; арешт майна – відповідати меті та відповідному обсягу обмеження права власності. Доведено потребу в посиленні судового контролю та індивідуального оцінювання підстав застосування й продовження заходів процесуального примусу. Запропоновано конкретизувати в КПК України критерії оцінювання пропорційності процесуального примусу та вимоги до мотивування неможливості застосування менш обтяжливих заходів. Акцентовано увагу на потребі в удосконаленні практики застосування заходів процесуального примусу з урахуванням європейських підходів до забезпечення балансу між публічними інтересами кримінального провадження та недопущенням надмірного втручання в права та свободи особи. Наголошено, що наближення національного кримінального процесуального законодавства до європейських стандартів має передбачати не лише формальну адаптацію правових норм, а й трансформацію правозастосовної практики в напрямі забезпечення належного балансу між досягненням завдань кримінального провадження та мінімально необхідним втручанням у права й свободи особи.
Щодо наявності повноважень у прокурора як представника сторони обвинувачення подавати касаційну скаргу на судові рішення, зазначені в статті 424 КПК України, з підстави порушення права обвинуваченого на захист
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Басиста, І. В.; Basysta, I. V.; Глинська, Н. В.; Glynska, N. V.
У цій статті поставлено за мету поділитися науковими роздумами та аргументами щодо прокурорських повноважень як представника сторони обвинувачення подавати касаційну скаргу на судові рішення, зазначені в статті 424 КПК України, з підстави порушення права обвинуваченого на захист.
Вчергове досліджуємо повноваження та функції, які законодавством покладаються на прокурора в перебігу кримінального провадження. Доведено, що не в кожному випадку участі в судових стадіях прокурор лише підтримує державне обвинувачення, його діяльність цим не обмежується, а особливо в апеляційному та касаційному оскарженні. Аргументовано, чому в цих двох стадіях прокурор відходить від реалізації обвинувачення й починає виконувати інші функції та повноваження. Через призму функцій і повноважень прокурора набув подальшого розвитку умовисновок, що кримінальне переслідування у формі обвинувачення прокурором у касаційному оскарженні взагалі не здійснюється, незважаючи на той факт, що прокурор як учасник кримінального провадження належить до сторони обвинувачення. Натомість прокурором реалізується законоохоронна функція та правозахисна діяльність (йдеться про захист прав і свобод людини, недопущення порушення конституційних і конвенційних прав). Констатовано, що оскаржуючи судове рішення, прокурор не керується власними, а лише публічними інтересами (принаймні так повинно бути) і це аксіоматичне положення. Завдяки використанню методів формальної логіки, а також проведеному узагальненню доведено, що чинним законодавством не встановлено обмежень щодо оскарження прокурором судових рішень задля забезпечення дотримання прав засудженого (виправданого).
Кримінально-правова кваліфікація воєнних злочинів проти дітей: співвідношення міжнародного гуманітарного права та кримінального законодавства України
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Омельчук, Л. В.; Omelchuk, L. V.; Підгородецький, В. О.; Pidhorodetskyi, V. O.
У статті досліджено проблеми кримінально-правової кваліфікації воєнних злочинів проти дітей в умовах збройної агресії проти України. Обґрунтовано, що незаконне переміщення, депортація, невиправдана затримка репатріації, вербування та використання дітей у збройному конфлікті становлять взаємопов’язаний комплекс посягань, які за наявності відповідних ознак можуть кваліфікуватися як воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид. Особливу увагу приділено Закону України № 4499-IX, яким у статті 438 КК України прямо виокремлено окремі форми посягань щодо дітей, що посилило спеціальний кримінально-правовий захист дитини, однак водночас актуалізувало питання тлумачення нових конструкцій, їхнє співвідношення із загальним складом порушення законів і звичаїв війни та суміжними міжнародними злочинами. Розкрито значення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевських конвенцій, Додаткових протоколів і Римського статуту Міжнародного кримінального суду для визначення змісту кримінально-правових заборон. Аргументовано, що розмежування воєнного злочину, злочину проти людяності та геноциду має здійснюватися не лише за зовнішньою формою поведінки винного, а й з урахуванням контексту її вчинення, масштабності або систематичності нападу на цивільне населення, статусу потерпілої дитини та спрямованості умислу. Окремо проаналізовано зміст понять «незаконне переміщення» й «невиправдана затримка репатріації дитини», які потребують оцінювання правових підстав початкового переміщення, можливості повернення дитини та поведінки осіб, від яких залежало її повернення. Підсумовано, що подальший розвиток кримінального законодавства має бути спрямований на системне узгодження статті 438 КК України з положеннями про злочини проти людяності та геноцид, уточнення оціночних понять і формування сталої практики документування та кваліфікації відповідних діянь.
Кримінологічні засади запобігання незаконному перетинанню державного кордону України в умовах воєнного стану
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Ковальчук, Ю. І.; Kovalchuk, Yu. I.
У статті здійснено кримінологічне дослідження незаконного перетинання державного кордону України в умовах воєнного стану як складного соціально-правового явища, що охоплює адміністративно карані спроби самостійного перетинання кордону, кримінально каране незаконне переправлення осіб, корупційне сприяння виїзду військовозобов’язаних, використання підроблених документів та інші взаємопов’язані форми протиправної поведінки. Обґрунтовано потребу в розмежуванні незаконного перетинання державного кордону, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, незаконного переправлення осіб через державний кордон України, передбаченого статтею Кримінального кодексу України, та незаконного перетинання державного кордону України, кримінальна відповідальність за яке встановлена статтею 332-2 цього Кодексу для спеціально визначених законом випадків. Такий підхід дає змогу уникнути необґрунтованого ототожнення різних за правовою природою діянь і водночас розглядати їх у межах єдиного кримінологічного поля загроз прикордонній безпеці.
Правовий режим sui generis на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою: трансформація класичної доктрини авторського права в Україні під впливом штучного інтелекту
(ПВНЗ "Європейський університет", 2026) Фокін, С. І.; Fokin, S. I.
У статті досліджено трансформацію в Україні класичної доктрини авторського права під впливом активного розвитку штучного інтелекту. Актуальність теми зумовлена тим, що через швидкий розвиток штучного інтелекту активно розробляються та ухвалюються нормативноправові акти у відповідній сфері, у зв’язку з чим відбувається зміна певних позицій у сфері інтелектуальної власності. У роботі проаналізовано антропоцентричний характер авторського права в Україні до 2023 року, коли набрав чинності новий Закон України «Про авторське право і суміжні права», яким було вперше запропоновано поняття «неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою». Акцентується увага, що до 2023 року в Україні автором твору вважалась виключно фізична особа, яка своєю творчою працею здатна створювати об’єкт інтелектуальної власності як результат функціонування когнітивних процесів мозку. Хоч і новий закон передбачає можливість створення твору комп’ютерною програмою без безпосередньої участі фізичної особи, однак це кардинально не змінює антропоцентричну доктрину авторського права в Україні. На основі порівняльного аналізу доведено, що неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою, суттєво відрізняються від звичайних творів, створених фізичною особою, зокрема: щодо неоригінальних об’єктів не виникають особисті немайнові права, право особливого роду щодо відповідних об’єктів становить 25 років, фізична особа залучається до створення неоригінального об’єкта лише на етапах початкового запиту та коригування. Однак, незважаючи на такі суттєві відмінності, у статті зазначається, що антропоцентричний підхід щодо авторського права хоч і зазнав змін, проте такі зміни не є докорінними. У підсумку зроблено висновок, що загалом незмінний антропоцентричний підхід авторського права в Україні має лише позитивні наслідки, оскільки фізична особа завжди залишатиметься первинним суб’єктом авторського права (а щодо неоригінальних об’єктів – суб’єктом права особливого роду), а тому завжди буде наявна особа, яка спроможна нести відповідальність за дії, пов’язані із створенням об’єкта комп’ютерною програмою.