ІНСТИТУЦІЙНО-ІЄРАРХІЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Abstract

У статті здійснено теоретичне узагальнення підходів до форму-вання системи економічної безпеки як цілісної багаторівневої структури в умовах трансформації стратегічного управління. Обґрунтовано, що забезпечення стратегічного цілепокладання та трансформація концептуальних положень у практичні механізми реагування потребують розгляду економічної безпеки крізь призму інституційно-ієрархічної моделі, яка відображає взаємозв’язок між різними рівнями управління та регулювання.Запропонований підхід дозволяє простежити логіку переходу від стратегічних цілей економічної безпеки до конкретних управлінських і організаційно-економічних рішень. Інституційно-ієрархічна модель забезпечує структуроване бачення ролі суб’єктів економічної безпеки та меж їх відповідальності на різних рівнях управління. Це створює передумови для підвищення узгодженості безпекових рішень і результативності функціонування системи економічної безпеки в умовах тривалої нестабільності.Розкрито зміст інституційно-ієрархічної моделі економічної безпеки, що включає фундаментальний, теоретико-методологічний, стратегічний, тактичний та оперативний рівні. Показано роль доктринальних положень у формуванні базових принципів і ціннісних орієнтирів системи економічної безпеки, а також значення концептуальних і стратегічних документів у забезпеченні узгодженості цілей, ресурсів і механізмів реалізації безпекових рішень. Наголошено, що страте-гічний рівень забезпечує довгострокову орієнтацію економічної безпеки, тоді як тактичний і оперативний рівні спрямовані на реалізацію конкретних управлінських дій та інструментів реагування.Обґрунтовано доцільність виокремлення в межах системи економічної безпеки управлінської підсистеми та підсистеми забезпечення, що дозволяє забезпечити узгодженість процесів планування, координації та контролю з практичними заходами захисту економічних інтересів. Підкреслено, що ефективність функціонування системи економічної безпеки визначається взаємопов’язаністю її рівнів, адаптивністю до змін зовнішнього й внутрішнього середовища та здатністю інтегрувати організаційні, фінансові та інституційні механізми реагування в умовах воєнного стану та післявоєнних трансформацій.