Методологічні основи управління знаннями на підприємстві

Abstract

У даній статті представлена парадигма управління знаннями, при цьому у класичних стандартах інноваційної діяльності бралися до уваги лише два види основоположних інновацій, а саме: продуктові та технологічні, розширення типів може свідчити про зростання важливості різного роду зв’язків між учасниками інноваційного ланцюга, а отже, збільшення уваги до взаємоузгодження критеріїв учасників інноваційної діяльності щодо підвищення ступеня задоволення потреб або очікувань. Діяльність українських підприємств характеризується переглядом підходів до трансферу знань як пріоритетного чинника конкурентоспроможності діяльності, інструменту забезпечення зростання вартості капіталу. Саме тому актуальною є необхідність формування нової концепції розуміння проблематики трансферу знань та побудови парадигми управління знаннями на новітніх, системних засадах. Поняття парадигми використовується в сучасних теоріях для діагнозу її наявного стану і передбачення перспектив, хоча неможливо говорити про застосування парадигми, як єдиної системи норм, установлень, цінностей до наукових теорій. В умовах інтенсивного розвитку, спровокованого розвитком міждержавних торгових відносин і пошуком нових ринків збуту, що збурює стабільне зростання потреби у перевезеннях та їх координації, впровадженням принципово нових інструментів управління на українських підприємствах та зростання взаємодії і взаємозалежності між всіма учасниками світової торгівлі, особливо гостро постає питання обґрунтування вибору інструменту вирішення проблеми постійного забезпечення управління знаннями. Виділення інноваційного етапу розвитку теорії управління знаннями дозволяє стверджувати, що управління знаннями має специфічні особливості, пов’язані із методологічними особливостями наукових підходів, визначенням суб’єктів та об’єктів процесу управління знаннями та, що є визначаючим, взаємодією і взаємоузгодженістю всіх процесів, що відбуваються на підприємстві.