Адміністративно-правові засади кваліфікації операцій із віртуальними активами в практиці Національного банку України

Abstract

У статті досліджено адміністративно-правовий механізм реалізації Національним банком України повноважень щодо кваліфікації як фінансової послуги операцій, у межах яких договір передбачає передачу USDT, тоді як споживач фактично отримує гривню на умовах зворотності, строковості та платності. Рішення Правління НБУ від 4 лютого 2025 р. № 33-рш щодо сервісу BitCapital та від 2 квітня 2026 р. № 93-рш щодо сервісу Crypsee проаналізовано як індивідуальні владні рішення, ухвалені за результатами поглибленого аналізу діяльності, що потенційно містить ознаки безліцензійного надання фінансових послуг. Охарактеризовано компетенцію НБУ, нормативно визначену процедуру поглибленого аналізу інформації про відповідні операції, межі адміністративного розсуду регулятора та вимоги до мотивування рішення про належність операції до фінансової послуги й заборону її безліцензійного надання. Встановлено, що визначальними для кваліфікації операцій сервісів BitCapital і Crypsee як фінансової послуги з надання коштів у кредит були фактичне одержання споживачами гривні, визначення відсотків і комісій у гривні, зворотність, строковість і платність надання коштів, систематичність діяльності та її спрямованість на одержання доходу. Зазначення USDT у договорі само собою не визначало правову природу відповідних операцій. Обґрунтовано, що адміністративний розсуд НБУ під час такої кваліфікації обмежений законодавчо визначеною компетенцією, метою нагляду, процедурою поглибленого аналізу, вимогами до допустимості й достовірності використаної інформації та обов’язком пояснити зв’язок між установленими фактами, правовою кваліфікацією та застосованим заходом. Виявлено, що оприлюднені тексти зазначених рішень НБУ не містять повного опису маршруту руху вартості, суб’єкта конвертації USDT у гривню та способу співвіднесення фіатного платежу з конкретним договором. Запропоновано структуру мотивувальної частини рішення НБУ про належність операції до фінансової послуги та заборону її безліцензійного надання, яка має охоплювати правову підставу повноважень НБУ, джерела встановлення фактичного предмета та способу виконання договору, оцінювання версії постачальника щодо передачі віртуального активу й пояснення зв’язку між установленими фактами, правовою нормою та застосованою забороною. Обґрунтовано, що використання такої структури сприятиме передбачуваності публічного адміністрування у сфері небанківських фінансових послуг і підвищенню ефективності судового контролю за рішеннями НБУ.