Роль української мови у просторі вищої освіти як маркера національної ідентичності: досвід 1918 року та виклики сучасності

Abstract

У статті здійснено спробу дослідити значення мовного питання крізь призму діяльності активного національно-патріотичного активу 1918 року та сучасної студентської спільноти, чия мовна самосвідомість виступає запорукою утвердження суб’єктності України у глобальному вимірі. На основі аналізу архівних документів періоду 1918 року охарактеризовано основні кроки питання мовної політики під час створення Української держави П. Скоропадського, підкреслено зв’язок між мовною політикою та кроками побудови власної держави на початку ХХ століття. Наводяться приклади підтримки мовної політики з багатьох регіонів тогочасної України. А також приклади нав’язуваності «правильної мови» періоду СРСР та боротьбу українського народу за мову сьогодні. Показано, що однією з ключових ролей існування будь-якої держави, і України зокрема, є мова як чинник формування національної ідентичності, особливо в умовах воєнної агресії та глобальних викликів сучасності. Її функціонування у вищій освіті, де у студентів вже сформований більш свідомий вибір і розуміння, визначає не лише рівень освіченості та культурної єдності суспільства, але й рівень зміцнення державності загалом. Історичний досвід має вагоме значення для зміцнення та збереження ідентифікації, особливо сьогодні в період війни. Досвід 1918 року, коли в період діяльності уряду гетьмана Павла Скоропадського відбувалися важливі кроки у сфері мовної та освітньої політики говорять про те, що питання мови це не другорядний або декоративно-культурний процес, а важливий крок в утвердженні держави. Саме тоді українська мова була вперше впроваджена як мова адміністративного управління, судочинства й освіти. За ініціативи уряду розпочалося активне заснування українських університетів, академічних установ та шкіл, де українська мова утверджувалася як основа освітнього процесу й державотворення. І хоча пройшло більше 100 років питання мови в процесі державотворення залишається актуальним і сьогодні, особливо в Україні під час війни з Російською Федерацією, коли наша держава проходить процес деколонізації, у тому числі і мовної. Автор звертає увагу на відсутність системних монографічних досліджень з цієї тематики, що свідчить про потребу в подальших дослідженнях з даного питання.