Правова природа віртуальних активів у системі об’єктів цивільних прав: досвід ЄС та України

Abstract

У статті здійснено комплексне дослідження правової природи віртуальних активів та їхнього місця в системі об’єктів цивільних прав в умовах цифровізації економіки й наближення законодавства України до права Європейського Союзу. Актуальність теми зумовлена тим, що економічна цінність, транскордонний характер обігу й технологічна форма існування таких активів не повною мірою узгоджуються з традиційними речово-правовими та зобов’язально-правовими конструкціями. Метою дослідження є визначення цивільно-правової природи віртуальних активів, встановлення особливостей їхньої оборотоздатності та обґрунтування напрямів удосконалення національного правового режиму з урахуванням Регламенту (ЄС) 2023/1114 про ринки криптоактивів (MiCA). Методологічну основу становлять формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-структурний методи, а також методи аналізу й узагальнення. Розглянуто доктринальні підходи, за якими віртуальний актив кваліфікується як нематеріальне благо, майно, майнове право, цифрова річ або самостійний різновид цифрового майна. Встановлено, що універсальна кваліфікація всіх віртуальних активів за допомогою однієї цивілістичної категорії не враховує їхньої функціональної неоднорідності: одні активи мають самостійну економічну цінність, тоді як інші посвідчують вимоги чи права щодо зовнішнього майна. Обґрунтовано потребу в диференційованому правовому режимі, який пов’язує обсяг правомочностей володільця не лише з контролем над приватним криптографічним ключем, а й зі змістом права, втіленого або посвідченого відповідним токеном. Порівняння Закону України «Про віртуальні активи» та MiCA показало відмінність їхніх регуляторних завдань: український акт переважно визначає загальні засади правового статусу й обігу віртуальних активів, тоді як MiCA встановлює комплексні вимоги до емітентів, публічної пропозиції, допуску до торгів і діяльності постачальників послуг щодо криптоактивів. Окрему увагу приділено переходу прав, спадкуванню, зберіганню, зверненню стягнення, використанню смартконтрактів і токенізації майна. Зроблено висновок, що подальше реформування має забезпечити юридичний зв’язок між цифровим записом і посвідченим ним правом, визначити момент переходу прав, способи доказування належності активу та ефективні засоби судового захисту, одночасно узгодивши приватно-правові положення з європейськими вимогами до функціонування ринку криптоактивів.