Віртуальний актив у цивільному спорі: встановлення належності та оцінювання електронних доказів

Abstract

Статтю присвячено особливостям доказування в цивільних і господарських спорах, предметом яких є віртуальні активи. Встановлено, що запис у розподіленому реєстрі достовірно відображає технічні параметри операції, проте сам собою не ідентифікує учасника правовідносин і не розкриває правову підставу набуття активу. Проаналізовано вимоги процесуального законодавства України до форми, належності, допустимості та достовірності електронних доказів, а також практику Верховного Суду, Принципи УНІДРУА щодо цифрових активів і рішення в справі ByBit FinTech Ltd v Ho Kai Xin. Запропоновано послідовність встановлення юридично значущих обставин: індивідуалізація активу й операції; встановлення зв’язку особи з адресою або обліковим записом; перевірка правової підстави належності; підтвердження цілісності та походження цифрових даних; оцінювання узгодженості технічних і позацифрових доказів у сукупності. Обґрунтовано, що демонстрація доступу до гаманця, скріншот блокчейн-оглядача або паперова копія електронного повідомлення не повинні мати наперед визначеної доказової сили. Наукова новизна полягає в розробленні фактологічно-доказової моделі, яка поєднує технічну верифікацію операції з процесуальним встановленням особи та матеріально-правовою підставою вимоги. Запропоновано використовувати паспорт електронного доказу, що містить мінімальний набір даних про джерело, спосіб одержання, часову прив’язку, контрольну суму, збереження оригіналу й можливість незалежного відтворення результату.