Резильєнтність в освітньому просторі України: стратегії, виклики та перспективи

Abstract

У статті розглянуто феномен резильєнтності в освітньому процесі України як системну здатність освітніх інституцій, педагогів і здобувачів освіти підтримувати ефективність функціонування та розвиток у кризових умовах. Здійснено теоретичний аналіз основних підходів до поняття «резильєнтність» у педагогічній, психологічній і соціальній науках, визначено її структурувальні компоненти: психологічний, педагогічно-методичний, організаційний, технологічний і соціально-партнерський. Показано, що формування освітньої резильєнтності в Україні відбувається в умовах воєнних дій, руйнування інфраструктури, цифрової нерівності та психологічної вразливості учасників навчального процесу. Проаналізовано практики гібридного навчання, професійної підтримки педагогів, психоемоційного супроводу й лідерства освітніх закладів. Обґрунтовано потребу в інтеграції резильєнтності в зміст освіти, розробленні програм емоційного відновлення та розвитку адаптивних навичок усіх суб’єктів навчального процесу. Зроблено висновок, що резильєнтність є ключовим чинником стабільності освітньої системи й передумовою її стійкого розвитку в контексті воєнних і соціальних трансформацій.