Поняття, ознаки та призначення інституту неплатоспроможності фізичної особи в Україні

Abstract

У статті досліджено актуальну проблему становлення та функціонування інституту банкрутства фізичної особи в Україні, що повноцінно запрацював із прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) у 2019 році. Методологічну основу дослідження склав комплексний аналіз наукових доктрин вітчизняних вчених, порівняльно-правовий аналіз норм чинного законодавства та релевантної судової практики Верховного Суду України. У ході дослідження виявлено суттєві термінологічні розбіжності, як у науковій літературі, так і в чинному законодавстві щодо співвідношення понять «неплатоспроможність», «неспроможність» і «банкрутство». Встановлено, що неплатоспроможність є економіко-правовим станом, який може передувати банкрутству – судовій процедурі з відповідними правовими наслідками. Проаналізовано підстави для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, визначені у ст. 115 КУзПБ, та наголошено на ключовій ролі судової практики у тлумаченні їх невичерпного переліку та концепції «загрози неплатоспроможності», що підтверджує проборжникову спрямованість інституту. Виявлено також термінологічні неточності в структурі самого Кодексу, що створюють правову невизначеність. На основі проведеного аналізу запропоновано авторське визначення банкрутства фізичної особи як процедури врегулювання боргів такої особи через ліквідацію її майнових активів після офіційного визнання її банкрутом. Аргументовано, що головне призначення інституту полягає не в покаранні боржника, а у створенні правового механізму для збалансування інтересів боржника та кредиторів. Через аналіз рішень Верховного Суду України визначено ключові цілі інституту: реструктуризація боргових зобов’язань, зняття з добросовісного боржника тягаря надмірних боргів та забезпечення справедливого задоволення вимог кредиторів. Зроблено висновок, що інститут банкрутства фізичної особи є системою норм, спрямованою на відновлення платоспроможності або цивілізоване врегулювання боргів, сприяючи економічному відновленню боржника та стабільності суспільних відносин. Підкреслено вирішальну роль судової практики у заповненні законодавчих прогалин та формуванні єдиних підходів до правозастосування.