Трансформація житлової політики України: від радянського кодексу до європейської моделі соціальної оренди

Abstract

У науковій статті досліджено докорінну зміну парадигми державної житлової політики в Україні в контексті євроінтеграційних процесів і подолання наслідків війни. Актуальність теми зумовлена тривалим збереженням застарілих засад радянського Житлового кодексу УРСР 1983 року, що створювало глибоку правову та економічну колізію між декларативним «безкоштовним житлом» і ринковою реальністю. Ситуація критично загострилася через масштабні руйнування інфраструктури внаслідок повномасштабної агресії РФ, появу мільйонів внутрішньо переміщених осіб і зобов’язання України в межах плану Ukraine Facility. Метою дослідження є комплексний аналіз правових, economicних і соціальних аспектів переходу від радянської розподільчої системи до європейських стандартів, а також обґрунтування життєздатності механізмів соціальної оренди та цифровізації обліку потреб. Автор здійснює критичний аналіз неефективності паперових квартирних черг і розкриває новели рамкового Закону України «Про основні засади житлової політики». У роботі детально розглянуто успішний досвід країн ЄС і виокремлено три ключові фінансові підходи, які запозичує Україна: об’єктне субсидування, суб’єктне субсидування й регуляторний механізм орендного ліміту. На основі порівняльного аналізу доведено переваги створення муніципальних некомерційних фондів оренди та впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи для моніторингу доходів і захисту прав орендарів. У висновках окреслено ключові інституційні виклики реформи, серед яких дефіцит фінансування громад і ризики опору місцевої влади.