Концептуальні підходи до розуміння недоторканості права власності в кримінальному провадженні

Abstract

У статті на підставі чинного законодавства, поглядів науковців, а також правових позицій, відображених у рішеннях Європейського суду з прав людини, здійснено детальний аналіз інтерпретації права власності в кримінальному процесі України, можливостей його законного обмеження, трактування тісно пов’язаних з ними понять «майно» та «власність». З аналізу прецедентної практики ЄСПЛ вбачається виділення таких критеріїв тлумачення майна та прав, пов’язаних з ним: це рухомі й нерухомі речі, активи, зокрема права вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про їхнє ефективне використання; економічна цінність права чи інтересу; адекватна визначеність об’єкта володіння; майнове право чи інтерес мають бути належно закріплені в національному законодавстві для того, щоб бути забезпеченими можливістю судового захисту. Зазначається, що недоторканість приватної власності є природним правом людини, станом захищеності від посягань, гарантією свободи особи та її автономії, що охоплює незаконне втручання в реалізацію права володіти, користуватись і розпоряджатися майном та іншими матеріальними, інтелектуальними цінностями й фінансовими ресурсами. Забезпечення захисту прав і свобод людини в кримінальному процесі означає здійснення процесуальної діяльності в такому порядку, формі та режимі, за яких втручання в гарантовані законом права й свободи людини має винятковий характер. Наголошено, що сфера кримінального судочинства найбільш тісно пов’язана із заходами процесуального примусу та обмеженням прав і свобод учасників процесу. Водночас зроблено висновок, що ефективне забезпечення охорони права власності в кримінальному процесі можливе лише в поєднанні із дотриманням інших засад кримінального провадження, зокрема: забезпечення права на свободу й особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; невтручання в приватне життя; публічність.