Управління інноваційним розвитком закладів охорони здоров’я в умовах війни: розрив між попитом на високотехнологічну допомогу, якістю менеджменту та готовністю персоналу

Abstract

У статті обґрунтовано теоретико-прикладні засади інноваційно-орієнтованого управління закладами охорони здоров’я в умовах воєнного стану, зростання попиту на високотехнологічну медичну допомогу та обмеженості управлінських ресурсів. Актуальність дослідження визначається тим, що цифровізація, розвиток ангіографічної, телемедичної, трансплантаційної, реабілітаційної та сервісної спроможності ЗОЗ потребують не тільки фінансування, а й якісного менеджменту, доказових закупівель, підготовлених команд, процесної інтеграції та психологічної готовності персоналу до змін. Уточнено зміст понять «інноваційна діяльність ЗОЗ», «менеджмент-потенціал», «високотехнологічна медична допомога», «управлінський розрив» і «психологічна готовність персоналу». Метою статті є наукове обґрунтування підходу до виявлення та подолання управлінських розривів між попитом на високотехнологічну допомогу, менеджмент-потенціалом ЗОЗ і готовністю персоналу до інновацій. На основі кейсів південного регіону України показано, що інноваційність проявляється не лише через придбання обладнання, а й через реорганізацію мережі, розвиток телемедицини, ангіографічної допомоги, трансплантаційної спроможності, медичного клінінгу, цифрового моніторингу, менеджменту якості та обґрунтованих закупівель. Запропоновано модель інноваційно-орієнтованого управління, яка поєднує аналітику попиту, стратегічне планування, закупівельну підготовку, процесну інтеграцію, психологічну підтримку персоналу та оцінювання результативності. Наукова новизна полягає у трактуванні інновації як повного управлінського циклу від виявлення потреби до вимірювання медичного, економічного й організаційно-психологічного ефекту. Практичне значення результатів полягає у можливості їх використання керівниками ЗОЗ, органами місцевого самоврядування та департаментами охорони здоров’я для планування інноваційних проєктів, прискорення обґрунтованих закупівель, підготовки персоналу й контролю якості в умовах воєнних обмежень. Окрему увагу приділено тому, що швидкість управлінського рішення не повинна знижувати його доказовість, правомірність і прийнятність для колективу.