Бортун К.О.

Abstract

Дослідження специфіки імператива в українській мові дає нам можливість розглянути його закономірності функціонування в структурі висловлення. Адже саме в процесі спілкування в мовця відповідно до комунікативних завдань і з метою впливу на співрозмовника (співрозмовників) виникає потреба у висловленнях, у яких частини пов’язані між собою складними семантичними відношеннями. Саме тому комунікант використовує імперативні речення та конструкції для орієнтації на позитивну результативність акту волевиявлення. Так, структури можуть реалізуватися щодо різних адресатів та повинні виконувати (виконати) приписувані їм дії одночасно чи послідовно, або ж передбачати різні дії спонукання, протиставлені одна одній. У роботі окреслені основні теоретичні аспекти дослідження терміна «імператив», його статус у сучасній лінгвістиці, означені диференційні ознаки імператива, розглянуті наявні в сучасному лінгвістичному дискурсі класифікації імперативних речень та імперативних конструкцій, окреслена методологія дослідження. Здійснено спробу кваліфікації категорії імператива в українській мові, враховуючи специфіку відношення дії до дійсності, наявність власної парадигми особових форм дієслова, модифікаційні маркери спонукального значення та відповідне інтонаційне оформлення. Виявлено семантико-синтаксичні функції імператива і закономірності й особливості його вживання в граматичному ладі української мови. Проаналізовано та обгрунтовано класифікацію вживання імперативних конструкцій в процесі мовного акту.