Юридична термінологія української мови

Abstract

У статті досліджено українську юридичну термінологію як специфічний пласт національної мови, що формується в тісному зв’язку з історією права, державності та наукової думки. Простежено витоки правничої лексики від доби звичаєвого права й пам’яток Київської Русі до сучасних кодифікаційних практик. Окрему увагу приділено розвитку термінографії після здобуття незалежності України, коли актуалізувалася проблема унормування, систематизації та очищення термінів від русизмів. Проаналізовано основні механізми термінотворення: термінологізацію, словотворчі ресурси української мови, запозичення, калькування. Висвітлено сучасні тенденції, зокрема вплив глобалізації, інтеграції до європейського правового простору та цифровізації, що зумовлюють появу нових понять («кібербезпека», «діджиталізація права», «блокчейн»). Визначено ключові проблеми, а саме: багатозначність термінів, небезпеку надмірних запозичень, потребу в гармонізації з міжнародними стандартами. Зроблено висновок, що юридична термінологія України водночас зберігає історичну спадкоємність і активно адаптується до сучасних умов, а її розвиток сприяє зміцненню правової культури та національної ідентичності.