Інституційні ризики у сучасному регуляторному середовищі: детермінанти та механізми формування

Abstract

Метою статті є комплексне дослідження процесів формування та еволюції інституційних ризиків у контексті зростаючої складності регуляторного середовища та обґрунтування їх впливу на стійкість системи економічного й фінансового управління. Актуальність дослідження зумовлена посиленням нормативного навантаження, фрагментацією регуляторних рішень і трансформацією управлінських практик, що формують нові зони невизначеності для економічних агентів і підвищують чутливість економічної системи до внутрішніх дисбалансів. За таких умов інституційні ризики перестають розглядатися виключно як похідні зовнішніх шоків і набувають ознак системного чинника, вбудованого у саму логіку сучасного регулювання. У межах дослідження застосовано системний, структурно-функціональний та інституційний підходи, а також методи логічного узагальнення й порівняльного аналізу, що дозволило розглядати інституційні ризики як системний результат взаємодії регуляторних рішень, інституційних обмежень і поведінкових реакцій економічних суб’єктів. Наукову новизну дослідження становить обґрунтування інституційних ризиків як ендогенного продукту розриву між динамікою соціально-економічних змін і адаптаційною спроможністю регуляторних інститутів, а також розкриття їх подвійної ролі у системі економічного управління. У результаті встановлено, що ускладнення нормативного середовища за відсутності належної узгодженості правил, процедур і відповідальності управлінських суб’єктів сприяє зростанню внутрішньої суперечливості регулювання та зниженню передбачуваності управлінських рішень. Доведено, що інституційні обмеження виконують не лише стабілізаційну функцію, а й відіграють ключову роль у структуризації та перерозподілі ризиків між різними рівнями економічного управління, знижуючи ймовірність їх концентрації та системного посилення. Зроблено висновок, що підвищення стійкості економічного розвитку в умовах регуляторної складності потребує формування узгодженої інституційної архітектури, зорієнтованої на довгострокові пріоритети, передбачуваність нормативних правил і чітке розмежування відповідальності управлінських рішень. За таких умов інституційні ризики трансформуються з чинника дестабілізації в інструмент виявлення структурних обмежень і підвищення результативності економічної політики.