Від презумпції невинуватості до презумпції анонімності: право на ім’я, приватність і межі публічної кримінальної процесуальної комунікації
Вантажиться...
Дата
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
ПВНЗ "Європейський університет"
Анотація
Статтю присвячено системній реконструкції частини четвертої статті 296 Цивільного кодексу України після остаточного вирішення Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду справи № 761/1004/20. На підставі постанови від 22 червня 2026 року виокремлено два самостійні компоненти її правової позиції: гарантійний характер законодавчого обмеження доконвікційного обнародування імені та неприпустимість використання цивільного процесу для встановлення обставин, які становлять предмет кримінального доказування. Обґрунтовано, що загальні повноваження правоохоронних органів інформувати суспільство не є спеціальною законною підставою для персоніфікації підозри; виняток із заборони має бути прямо встановлений якісним законом. Декларативний спосіб захисту підлягає функціональній перевірці: він є належним лише тоді, коли здатний припинити втручання або реально усунути його наслідки. Дослідження поєднує нормативно-догматичний, системний, конвенційно дружній і функціональний порівняльно-правовий методи. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини, Суду Європейського Союзу та найвищих судів Великої Британії, Німеччини, Франції, Іспанії, Канади й Сполучених Штатів Америки, включно з новітніми рішеннями 2026 року щодо офіційних обвинувальних заяв, фотографій, цифрових архівів кримінальних рішень і пропорційності онлайн-публікації імені. «Презумпцію анонімності» визначено як авторську назву українського нормативного вихідного правила з винятками, прямо передбаченими законом, а не як універсальну міжнародну заборону ідентифікації. Сформульовано шестиступеневий тест, що охоплює юрисдикційну кваліфікацію, декомпозицію повідомлення, перевірку прямої законної підстави, потребу саме в повній ідентифікації, оцінюванні суб’єкта, форми, часу й контексту, а також вибір точного та ефективного способу захисту. Доведено, що цифрове поширення потребує повторного балансування актуального суспільного інтересу, тривалості та інтенсивності стигми й технічної придатності анонімізації, деіндексації чи контекстуального оновлення матеріалу.
Опис
The article offers a systematic reconstruction of Article 296(4) of the Civil Code of Ukraine following the final determination of case no. 761/1004/20 by the Joint Chamber of the Civil Court of Cassation within the Supreme Court. The judgment of 22 June 2026 is shown to contain two autonomous components: the safeguarding function of the statutory restriction on pre-conviction disclosure of a person’s name, and the prohibition against using civil proceedings to determine circumstances reserved for criminal adjudication. The article argues that a law-enforcement authority’s general power to inform the public cannot constitute specific statutory authorisation to personalise suspicion; any exception must be expressly established by legislation of sufficient quality. A declaratory remedy requires a functional assessment and is appropriate only where it can terminate the interference or genuinely repair its consequences. The methodology combines doctrinal, systemic, Conventioncompatible and functional comparative analysis. The study examines the case law of the European Court of Human Rights, the Court of Justice of the European Union, and apex courts in the United Kingdom, Germany, France, Spain, Canada and the United States, including recent 2026 authorities on accusatory governmental statements, photographs, digital repositories of criminal judgments and proportionality in the online publication of personal names. The “presumption of anonymity” is conceptualised as an authorial description of the Ukrainian statutory default rule, subject to exceptions expressly established by law, rather than as a universal prohibition on identification. A six-stage framework is proposed: jurisdictional characterisation; decomposition of the communication; verification of a direct statutory basis; identity-specific necessity; assessment of the communicator, format, timing and cumulative context; and selection of a precise and effective remedy. The article concludes that persistent digital dissemination requires renewed proportionality analysis of contemporary public interest, the duration and intensity of stigma, and the technical suitability of anonymisation, deindexing or contextual updating. This approach reconciles private-law safeguards, procedural autonomy and responsible public communication without absolutising any competing interest.
Ключові слова
кримінальна стигматизація, право на ім’я, презумпція невинуватості, персональні дані, фотозображення підозрюваного, анонімізація, деіндексація, цифрові архіви, офіційні заяви органів влади, ефективний цивільний засіб захисту, Верховний Суд, Європейський суд з прав людини, criminal stigmatisation, right to a name, presumption of innocence, personal data, suspect photographs, anonymisation, de-indexing, digital archives, official governmental statements, effective civil remedy, Supreme Court, European Court of Human Rights
Бібліографічний опис
Дроздов О. М., Дроздова О. В. Від презумпції невинуватості до презумпції анонімності: право на ім’я, приватність і межі публічної кримінальної процесуальної комунікації // Європейський правничий часопис. 2026. Вип. 14. С. 155–161.