Кримінально-правова кваліфікація воєнних злочинів проти дітей: співвідношення міжнародного гуманітарного права та кримінального законодавства України

Abstract

У статті досліджено проблеми кримінально-правової кваліфікації воєнних злочинів проти дітей в умовах збройної агресії проти України. Обґрунтовано, що незаконне переміщення, депортація, невиправдана затримка репатріації, вербування та використання дітей у збройному конфлікті становлять взаємопов’язаний комплекс посягань, які за наявності відповідних ознак можуть кваліфікуватися як воєнні злочини, злочини проти людяності або геноцид. Особливу увагу приділено Закону України № 4499-IX, яким у статті 438 КК України прямо виокремлено окремі форми посягань щодо дітей, що посилило спеціальний кримінально-правовий захист дитини, однак водночас актуалізувало питання тлумачення нових конструкцій, їхнє співвідношення із загальним складом порушення законів і звичаїв війни та суміжними міжнародними злочинами. Розкрито значення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевських конвенцій, Додаткових протоколів і Римського статуту Міжнародного кримінального суду для визначення змісту кримінально-правових заборон. Аргументовано, що розмежування воєнного злочину, злочину проти людяності та геноциду має здійснюватися не лише за зовнішньою формою поведінки винного, а й з урахуванням контексту її вчинення, масштабності або систематичності нападу на цивільне населення, статусу потерпілої дитини та спрямованості умислу. Окремо проаналізовано зміст понять «незаконне переміщення» й «невиправдана затримка репатріації дитини», які потребують оцінювання правових підстав початкового переміщення, можливості повернення дитини та поведінки осіб, від яких залежало її повернення. Підсумовано, що подальший розвиток кримінального законодавства має бути спрямований на системне узгодження статті 438 КК України з положеннями про злочини проти людяності та геноцид, уточнення оціночних понять і формування сталої практики документування та кваліфікації відповідних діянь.