Вплив євроінтеграційних процесів на застосування заходів процесуального примусу в кримінальному провадженні України

Abstract

Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціально-правових методів. За допомогою діалектичного методу визначено особливості трансформації інституту процесуального примусу в умовах європейської інтеграції; системно-структурного – встановлено місце відповідних заходів у механізмі кримінального провадження; формально-юридичного – проаналізовано положення кримінального процесуального законодавства; порівняльно-правового – зіставлено національні підходи з європейськими стандартами застосування процесуального примусу. Встановлено, що євроінтеграційні процеси зумовлюють посилення вимог до законності, необхідності, обґрунтованості та пропорційності обмеження прав особи. Особливу увагу приділено триманню під вартою, заставі та арешту майна як заходам, що передбачають істотне втручання в права людини. Обґрунтовано, що під час застосування тримання під вартою мають бути доведені конкретні процесуальні ризики та неможливість їхнього усунення більш м’яким заходом; розмір застави повинен визначатися з урахуванням майнового стану особи; арешт майна – відповідати меті та відповідному обсягу обмеження права власності. Доведено потребу в посиленні судового контролю та індивідуального оцінювання підстав застосування й продовження заходів процесуального примусу. Запропоновано конкретизувати в КПК України критерії оцінювання пропорційності процесуального примусу та вимоги до мотивування неможливості застосування менш обтяжливих заходів. Акцентовано увагу на потребі в удосконаленні практики застосування заходів процесуального примусу з урахуванням європейських підходів до забезпечення балансу між публічними інтересами кримінального провадження та недопущенням надмірного втручання в права та свободи особи. Наголошено, що наближення національного кримінального процесуального законодавства до європейських стандартів має передбачати не лише формальну адаптацію правових норм, а й трансформацію правозастосовної практики в напрямі забезпечення належного балансу між досягненням завдань кримінального провадження та мінімально необхідним втручанням у права й свободи особи.